Не камінь на серце, а цілий обвал.
Я буду до щастя протягувать руки,
я буду молитись на свій ідеал.
Нехай моя доля знедолено плаче,
карає і мучить нестерпним життям.
Я все-таки сильна, я щось таки значу,
я світ цей дивую красивим дитям.
Накотяться біди, повинна здолати,
підкотиться туга, повинна мовчать.
Немеркнуче світло: я - жінка, я - мати,
запалена Богом остання свіча.
І хто мене кине, покинутим буде,
хто Богом осудить, осудиться сам.
Земна і небесна, такою прибуду,
Такою дістанусь майбутнім вікам.
Ганна Чубач
Немає коментарів:
Дописати коментар