Поема "Гайдамаки" (уривок)

Гомоніла Україна, 

Довго гомоніла, 

Довго, довго кров степами 

Текла-червоніла. 

Текла, текла та й висохла. 

Степи зеленіють; 

Діди лежать, а над ними 

Могили синіють. 

Та що з того, що високі? 

Ніхто їх не знає, 

Ніхто щиро не заплаче, 

Ніхто не згадає. 

Тілько вітер тихесенько 

Повіє над ними, 

Тілько роси ранесенько 

Сльозами дрібними Їх умиють. 

Зійде сонце, 

Осушить, пригріє; 

А унуки? їм байдуже, 

Панам жито сіють. 

Багато їх, а хто скаже, 

Де Ґонти могила,— 

Мученика праведного 

Де похоронили? 

Де Залізняк, душа щира, 

Де одпочиває? 

Тяжко! важко! Кат панує, 

А їх не згадають. 

Гомоніла Україна, 

Довго гомоніла, 

Довго, довго кров степами 

Текла-червоніла. 

І день, і ніч ґвалт, гармати; 

Земля стогне, гнеться; 

Сумно, страшно, а згадаєш — 

Серце усміхнеться. 

Шевченко Тарас